Історія

 

Мабуть, у мене не вийде розповісти про рух «За Затишну Землю» неемоційно, тому що цей рух, як і приєднання «Нової Атлантиди» до міжнародного проекту «Clean Up the World», став невід’ємною частиною мого життя і життя тих, хто найбільш за все мені дорогий. Тому зараз мені хочеться просто написати відкритий і щирий лист до усіх, хто зайде на сайт ЗЗЗ і схоче зрозуміти, у чому сенс, суть і мета руху ЗЗЗ і навіщо ми вирішили присвятити свій потенціал цьому рухові у рамках міжнародного проекту «Clean Up»?

Почнемо все по порядку. Усе починалось з історії однієї родини. Чоловік з дружиною гуляли ввечері в одному з київських парків. Вони недавно переїхали з одного району в інший і розпочали будівництво будинку недалеко від парку. Старий ландшафтний парк зустрічав їх  шелестінням листя старих дерев. Ці дерева пам’ятали так багато з історії нашого міста і нашої країни, вони так багато мудрості могли б передати нам, людям. Але відчувалось, що вони більше не хочуть нічим ділитися з людьми.

─ Чому у парку така дивна атмосфера? ─ спитав чоловік.

Жінка прислухалась до своїх відчуттів і відповіла:

─ Дерева бояться людей, вони не спокійні.

Чоловік і дружина чудово зрозуміли, про що йде мова: парк знаходився увесь час під загрозою вирубки під забудову. Він якби був, і якби його вже не було. І що можна було зробити для того, щоб це змінити?

─ Ну, не знаю, можливо, почати якось піклуватися про парк, щоб дерева і природа відчули знову свою необхідність людям, ─ відповіла жінка.

Потім вони повернулися додому. І жінка незабаром забула про цю розмову. Родина, діти, улюблена робота, ремонт у новому будинку вимагали так багато турботи, праці і теплоти.

Згадала вона про це лише через тиждень, коли побачила рано-вранці, як її чоловік і  хлопці та дівчата збираються під хвірткою будинку з мішками для сміття, рукавичками, лопатами, граблями, а потім прямують в парк.

Так відбулося перше наше прибирання весною 2007 року.

Для мене це було дуже несподівано. Точно я й сама не уявляла, як можна почати піклуватися про природу, щоб заспокоїти її.  Просто сказала чоловікові те, що підказало серце. Але він не забув про ту розмову. І поступово його ідея добровільних прибирань стала поширюватися.  Кожен раз до хлопців і дівчат приєднувались на прибираннях нові люди.

У серпні 2007 року вже було організовано перше Київське прибирання, коли одночасно прибиралося 10 парків. Потім тривала довга робота по залученню однодумців, з пошуку шляхів до сердець людей, відпрацьовувалися процеси і механізми безпосередньо прибирань. Я бачила, як місяць за місяцем формується новий професійний формат потужного екологічного руху, і дуже пишалася чоловіком і нашими друзями. Але все-таки не було чогось завершального.

До 2007 року «Нова Атлантида» була вже організацією з своєю 11-річною історією, з багатьма реалізованими проектами, із згуртованою і сильною командою, з своїми непорушними традиціями, але екологічний напрям був для нас Новим.

Розробка формату для екологічного руху не була для нас складною.

Ми розуміли, скільки б ми не прибирали, через якийсь час на очищеному місці знову зростатимуть купи сміття. Виходило все: правильно змотивувати людей, організувати роботу активістів, логістику, багато ще чого, взяти участь і допомогти у багатьох суміжних проектах, але я відчувала, що чогось не вистачає. І ми не припиняли творчого пошуку. Цей період був нелегкий: що тут приховувати, працювати з чоловіком завжди нелегко, тим паче з людиною, настільки сповненою енергії ідеї, але його небайдужість і вміння вести за собою людей, заряджати вірою у ТЕ, що йому дороге, завжди викликало у мене глибоку повагу. Дуже хотілося правильно створити формат руху, знайти вихід на новий рівень.

Але рух «ЗА ЗАТИШНУ ЗЕМЛЮ» став дійсно знаковим у моєму житті, тому що його просуванню і формуванню допомагало саме життя. З самого свого зародження до нинішнього часу цей проект був живим, наче це підказувала і допомагала сама земля.

Наш будинок стоїть поряд з парком, біля підніжжя крутого паркового схилу. Протягом багатьох років цей схил перетворювали на смітник. І кожен раз, коли приходила весна і сходили сніги, я, поливаючи квіти на вікні своєї кухні, із скорботою спостерігала, як проступають купи сміття серед талого снігу. Ми прибирали гору, навіть ставили таблички, намагаючись закликати людей до совісті, але допомагало це погано, так що доводилось прибирати знову і знову. І як тільки хтось один кидав перший пакет, обгортку або пляшку ─ все йшло по наростаючій. Але однієї весни, поливаючи на своєму вікні герань, що зацвітала, я подивилась на гору і вирішила: тут будуть квіти. Зупинити мене в цій ідеї вже було неможливо, неначе сама земля кликала. Мої друзі з «Нової Атлантиди» допомогли мені не тільки очистити гору від сміття, але й повирубувати бур’яни, розбити клумби. І вже сам вигляд ожилої звільненої землі був прекрасним. А потім я посадила там квіти. Хлопці допомогли мені дооформити клумби старими зрубаними деревами, що валялися на горі: вони виклали огорожі і поставили пенька-охоронця нашого міні-садка, розмалювали це яскраво фарбами. І всього за кілька днів гора із сміттєвого звалища перетворилась на чудовий затишний куточок, відвойований у людської байдужості людською творчістю і теплотою. Це були чари, народжені на наших очах нашими руками. Але найбільш цікаве сталося потім, коли ми спостерігали за реакцією людей. Коли я саджала квіти на місці колишнього звалища, я слухала дуже багато різного. Деякі люди дякували за красу, деякі здивовано знизували плечима і проходили повз, деякі причитали про те, як їм мене жаль, тому що все рівно усе викопають і квіти покрадуть, деякі жаліли мене і доволі агресивно розповідали про свій досвід десь щось посадити, але це все одно нічим хорошим не закінчувалося.

Але мені просто хотілося саджати квіти, і я відчувала вдячність землі, і це було так прекрасно, що більшого і не потрібно.

Потім з вікна своєї кухні все літо замість куп сміття я спостерігала, як ростуть квіти, як хлопці, що проходили повз, фотографували з посмішкою нашого дерев’яного чортика-охоронця, як багато хто фотографував на мобілку самі квіти. Як, спускаючись зі сходів, дуже багато людей на мить зупинялися і милувалися на клумби, а потім, наче набравшись сил, йшли далі.

Чи кидали сміття? Сказати чесно, трохи так. Але дуже мало і дуже рідко. Все-таки краса, мабуть, дійсно врятує світ, тому що любов до неї закладена в будь-якої розумної істоти.  І, коли на наступний рік настала весна, замість проступаю чого з-під снігу звалища я з свого вікна побачила паростки тюльпанів, що пробивалися з землі, ірисів, нарцисів, які були посаджені у минулому році. На душі це народжувало таку радість і такий затишок! Я зрозуміла, що знайдена крапка у моєму пошуку, що Priroda-1600x1200Земля ─ це наш великий дім, і мало зробити свою кімнату, квартиру, будинок, замок затишними, відгородившись у них від нашого спільного живого дому ─ Землі. У першу чергу, затишною повинна стати сама Земля. Точніше, ми повинні повернути їй той стан затишку, який вона колись приготувала для нас, очікуючи на появу людини. Адже людина ─ її головна дитина, яка повинна піклуватися про інших її дітей і неї саму, тому що у неї є розум. І як трагічно, що саме людина стала причиною звалищ і спустошення. Дитині затишніше за все з матір’ю у тому просторі любові, який вона йому дарує, а матері затишніше за все поряд із щасливими і вдячними очима її дитини. Тому повернемо землі її початковий затишок. Зробимо вибір «ЗА ЗАТИШНУ ЗЕМЛЮ»!

Після того як частина гори була відвойована у сміття під клумби, ми разом вирішили не просто прибирати, а лишати свій слід після прибирання, повертаючи землі відібрану красу. І так, крок за кроком, відвойовуючи у звалищ місця під ожилу природу, усі, хто допомагав мені в організації цих клумб, дивувалися тому, як, виходить, просто створити живу красу своїми руками. Багато хто став бачити тут не місця сміття або суху траву вздовж міських доріг, запущені та зарослі ділянки землі під під’їздами багатоповерхівок ─ це ставало простором для творчості, джерелом натхнення, що все це можна не просто прибрати, а зробити красивим і затишним куточком великої землі.

Пройшло кілька довгих років у пошуку однодумців, вивченні садових рослин і квітів, які можуть легко вижити і квітнути при мінімальному догляді, оскільки на клумбах на місцях бувших звалищ може виникнути проблема поливу. Ми вивчали культури, які при легкості догляду могли цвісти багато років підряд і з яких можна висаджувати цілі живі квітучі картинки. Це вимагало часу і серйозних знань, але було дуже приємно присвячувати цьому час. Коли ми з ядром команди «Нової Атлантиди» вирішили, що знань, вмінь і вогню для старту руху «ЗА ЗАТИШНУ ЗЕМЛЮ» досить, ми дізнались про міжнародний проект «Clean Up the World» і близькість їхніх ідей до наших. «Нова Атлантида» за останні роки брала активну участь в багатьох екологічних та етнопроектах, була однією з основних рушійних сил загальнонаціональної кампанії «Зробимо Україну чистою». Але саме та інформація, яку ми прочитала на сайті руху «Clean Up», була найбільш близька, тому що від неї віяло спокоєм і затишком, щирим бажанням працювати не на показовий результат, а на реальну зміну екологічного стану на Землі на краще, на повернення людей до природи й більш природного для розумної істоти способу життя. Тому вже у цьому році рух «ЗА ЗАТИШНУ ЗЕМЛЮ» стартує на території України у рамках міжнародного руху «Clean Up the World».

Символом руху ЗЗЗ ми обрали квітку нарциса, тому що акція «Clean Up» проходить щороку в середині вересня. Це час висадження нарцисів. Так просто не тільки прибрати свою країну у вересні, але ще й закопати в землю кілька цибулин квітів. Вони перезимують, і навесні Земля, починаючи прокидатись, відкриє свої очі прекрасними голівками ніжних квітів. Цими очима вона подивиться на нас і згадає серед своїх дітей тих, хто потурбувався про неї у минулому році. І весною, прийшовши на місце, де ми приберемо у вересні, ми зможемо відчути радість від того, що щось зробили своїми руками для краси і затишку нашого спільного дому Землі, і вона знову подарує нам натхнення для творчості і небайдужості.

Старт руху «ЗА ЗАТИШНУ ЗЕМЛЮ» відбудеться вже 14 травня. Команда «Нової Атлантиди» буде прибирати Солом’янський парк і ще декілька парків і розбивати клумби. Це буде не тільки прибирання, але й прекрасне свято спілкування з Землею ─ Свято краси і затишку.

Я дописую цей лист, сидячи серед ящиків з розсадою, яку виростила для акції 14 травня, радію, як вони ростуть, мрію, як ці паростки переселяться на нові клумби Києва, як зацвітуть і будуть нести радість Землі й усім нам. Я вже знаю, що у нас буде багато помічників і однодумців, і неважливо, скільки саме, важливо, що у всіх у них завжди живе відкрите серце, яке почуло голос Землі, що кличе. Вона обов’язково подає знак і кличе кожного по-своєму. У моєму житті це сталося через звичайну розмову із близькою людиною, через віру у його ідею. І було так приємно просто стати поруч і щось почати разом робити, тому що повірила у те, у що вірив він. Два плеча поряд ─ таке міцне і впевнене чоловіче та тендітне, але дуже віддане жіноче; одна ідея на двох, і потім з’являються інші люди, що йдуть поряд і теж готові підтримати ─ наша команда, наші однодумці, наші друзі. Нас буде все більше і більше, і кожного Земля покличе по-своєму, тому що вона хоче, щоб її діти залишились з нею так, щоб їм було на ній затишно.

 

Президент «Нової Атлантиди» Рутковська Ганна Олегівна